Історія школи

 

           Як говорить історична довідка, ще на початку 60-х років Російська імперія стояла на поро­зі кардинальних змін та зрушень в освітній сфері. З одного боку, самодержавство розуміло, що чим нижчий рівень осві­ти народу, тим простіше ним управляти за допомогою цен­тралізованого бюрократичного апарату, з іншого — розпо­чата модернізація суспільства зумовлювала гостру потребу у високоосвічених, кваліфікованих робітниках та піднесен­ня загального освітнього та культурного рівня народу, ос­кільки тільки за таких умов можна було масово запровади­ти новітню техніку, передові технології, більш ефективні форми організації праці. Під тиском цих обставин царизм 1864 р. проводить ос­вітню реформу, суть якої полягає у створенні єдиної системи освіти. 

Але ввесь драматизм ситуації полягає у тому, що дуже часто питання відкриття навчальних закладів вирішувала не держава, а меценати. Саме таким чином у 1870 році в Озерянах, за сприяння поміщика Іваненка, відкрилась перша церковно-приходська школа.

 Мета цього освітнього закладу полягала у навчанні учнів Закону Божого, читання, письма та чотирьох дій арифметики. Навчальний процес здійснювався російською мовою, а щодо молитов, то викладання велось церковнослов'янською.

У  школі навчалося близько 30 учнів . Навчання  було трирічним . Закон Божий викладав піп Парифон  Семенович Никифоров . Першими вчителями були  Лукашевич Микола Олександрович  та його дружина Ніна Пилипівна та Іван Лукич Холод . Урок починався з молитви перед  іконою , яка висіла в класі. Щонеділі вчителі водили дітей до церкви молитись , а перед великими святами - говіти.

           Дисципліна в школі була сувора  За спізнення на урок учні  стояли на колінах , а за найменшу провину  їх били різками .

         1909 року було відкрито ще один навчальний заклад – земську школу (дод. 1). Вона мала один поверх і сім навчальних кімнат. Навчальні програми особливих змін не зазнавали. Досить характерним є те, що до фізичних покарань звертались все рідше. Щодо мови викладання – то знову ж вона була російською. Цьому сприяла русифікаторська політика царського уряду.

            На  той час близько 70% жителів села були неписьменними . Після революції 1917 року  в селі було організовано кілька пунктів по ліквідації неписьменності . Їх називали „Школа освіти дорослих”. В ліквідації неписьменності  велику роль відіграли  вчителі Фещенко Гуня Наумівна , Малиновська Ольга Костянтинівна  та   грамотні комсомольці села, зокрема Бондаренко Костянтин Васильович . В 1926 році було запроваджено загальне обов’язкове чотирирічне навчання, було заборонено викладання Закону Божого  та фізичні покарання  школярів .

             Не оминула село репресивна політика комуністів щодо релігії. У 1930 році було ліквідовано церковно-приходську школу, а в її приміщенні було утворено лікарню, яка проіснувала до 1989 р.

 На даний момент, на жаль, від старого приміщення не лишилось і сліду. Річ у тім, що свого часу постало питання про розширення місцевого кладовища, а стара будівля заважала вирішенню цієї проблеми.

Натомість було відкрито новий навчальний заклад – у 1938 р., після закриття церкви побудованої все тим же поміщиком Іваненком у 70-х рр.. ХІХ ст. і повною її руйнацією, звели нове двоповерхове приміщення школи (дод. 2). Реакція населення була неоднозначною: з одного боку поширення освіти мало позитивні відголоси, але більшість не підтримували місце розташування навчального закладу. Річ у тому, що на території колишнього храму існувало при церковне кладовище, яке було зрівняне з землею, а останки померлих, які викопали при будівництві пришкільних будівель, належним чином не перепоховали.

Нове приміщення мало більше можливостей: збільшилась кількість навчальних кабінетів, покращилась навчально-матеріальна база, тим більше в цей період освіта набула масового характеру. До 1941 року в школі навчалося 200 учнів . Директором школи був Бенза Микола Петрович

.

             У вересні 1941 року село захопили фашисти . Частина молоді була вислана до Німеччини . Колишні  учні школи пішли на фронт, та у партизанський загін , серед них були Сарана В.О., Шкут А.Г., Федосенко Я.Г., Борщ В., а Борисенко Є. та Бортник О. були зв’зковими  у партизан . Два роки в приміщенні колишньої земської школи  був німецький  госпіталь, а у новій – німецький поліцейський штаб зв’язку. Навчання, відповідно, не велося. І тільки після звільнення села від фашистів 18 вересня  1943 року,  школа повернулась до життя. Власними силами батьки , вчителі та діти прибрали приміщення школи . Навчання в школі відновилося , хоча дуже тяжко було навчатись без зошитів, підручників та необхідного обладнання.

            В 1945 році в школі вже навчалося 140  учнів . Директором школи була Підгорна  Ганна Митрофанівна . Педколектив налічував 11 учителів.

           В 1946 році Озерянська школа  випустила перший  випуск  сьомого класу. А  вже в 1952 році в школі відкрили восьмий клас. До восьмого класу вступали учні Озерянської школи та ближніх сіл  Мирне , Щаснівка та Майнівка. Приміщення колишньої земської школи було віддане для навчання початкових класів.

            В 1955 році директором школи був Ізбенко М.С. В школі навчалося  до 500 учнів . Педколектив налічував 18 вчителів . Навчання проводилось у дві зміни. При школі був інтернат для дівчат із сіл Щаснівка та Майнівка .

На уроках учням прививали любов до праці, створюючи умови для професійно-технічного навчання. Діти допомагали на роботах в полі обробляючи цукровий буряк, картоплю, доглядали за зерновими культурами.

        У 1990-х., коли криза охопила всю країну, не оминула вона і наше село: колгосп доживав свої останні роки, на маючи можливості надавати підтримку школі, а державі, в свою чергу, також було не вигідно утримувати два приміщення, і 1995 р. початкову школу було переведено до приміщення старшої. Дещо пізніше - у 2002 році, у тому приміщенні було облаштовано приміщення церкви.

Але і це не вирішило всіх проблем: двоповерхова будівля була в аварійному стані, шматки штукатурки зі стелі відпадали прямо на уроках, система опалення також була застарілою, а останньою краплею став обвал цегли зі стіни лицьової стіни, коли дивом ніхто не постраждав. Після закриття приміщення було повністю зруйноване.

У 2002 році приміщення було закрито, хоча сама школа як установа продовжувала існувати. Спочатку навчання велось у другу зміну в Бобровиці, яка знаходиться за 10 км від Озерян. В таких умовах учні провчились два роки, після чого, 2004 року, почали навчатись у першу зміну в с. Вороньки (за 8 км). Тим часом велось будівництво нового навчального приміщення, і 11 січня 2005 року 140 учнів сіли за парти нової школи.   

На сьогодні у школі навчаються 138 дітей. Навчально-виховний процес забезпечують 19 педагогів. Школа має власний спортивний зал, комп’ютерний клас, їдальню… З новим приміщенням прийшли і перші здобутки: у 9 касі навчається чемпіонка України з важкої атлетики, учні здобувають перемоги на районних етапах з між предметних олімпіад, є призерами обласних етапів.