11 листопада в школі відбувся семінар учителів української мови та літератури " Розвиток креативних якостей у школярів на уроках української мови та літератури у системі особистісно-зорієнтованого навчання".
Вчителі Гончар Г.С. та Даневич К.М. провели виховний захід до дня української мови та писемності " Живи, квітуча наша мово".
Живи, квітуча наша мово!
Ведуча –
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б'ється-ожива,
Як їх почує!..
(Тарас Шевченко)
Раді вітати шановних гостей у святковій залі
Ведучий
Земля моя найкраща і єдина!
Я спів твій серденьком своїм ловлю.
Моя найкраща в світі Україна,
Я щиро й віддано тебе люблю!
Ведуча
Мій край чудовий — Україна!
Тут народились ти і я.
Тут над ставком верба й калина,
Чарівна пісня солов'я
Ведучий
І найдорожче — рідна мова,
Наснагу й силу нам дає.
Нам стежку в світ дано топтати,
Поки в нас рідна мова є.
Ведуча. Із сивої глибини віків бере початок наша мова. А чи завжди люди вмiли розмовляти? Чи спiлкувалися вони між собою за допомогою мови?
Про це можна довiдатись, заглянувши у наше далеке-далеке минуле.
Виходить учениця( учень), розповідає легенду Жигалюк Є.
Жило на землi плем’я розумних людей. Вмiли вони полювати, готувати їжу на вогнищi. А всi ці знання зберiгали в пам’ятi, а дiтки вчились у батькiв, спостерiгаючи за ними.
I жила в цьому племенi сiм’я: мама, тато i донька Ая. Одного разу пiшли тато з Аєю до лiсу i вистежили здоровенного ведмедя. Тато хотiв вполювати звiра, та списа забув удома. Взяв тодi вiн шматок кори i намалював листа дружинi (писати тодi вмiли тiльки так).
Мама «прочитала» листа i закричала. Збiглися всi родичі племенi. А жiнка їм пояснила, що її чоловiка хоче ведмь з’їсти, i показала кожному листа.
Всi схопили зброю i кинулись на допомогу. А мисливець, побачивши озброєних родичiв, подумав, що його хочуть убити, i почав утiкати. Бiгав, доки не натрапив по дорозi на старця-мудреця. Почав просити у нього захисту.
Коли все з’ясувалося, то люди племенi ще довго смiялися. Та старiйшини задумались i, щоб не було плутанини, вирiшили придумати iнше письмо, щоб легше було тлумачити написане. І придумали лiтери.
Не знали, як же назвати всi цi лiтери, а тут перед ними дiвчинка гралася на iм’я Ая. Отож вирішили, що першу літеру назвуть А, а остання буде Я. Згодом були названi всi лiтери.
Так виникло письмо. З того часу люди почали користуватися не лише усним, а й писемним мовленням.
Ведучий.
Спочатку було Слово…
Крізь темряву й хаос
Воно, як вічне диво,
Над світом піднялось.
І стало Слово світлом
Посеред ночі й тьми.
У слові все розквітло,
Із Слова вийшли – ми.
Ведуча. Рідне слово! Скільки в тобі материнської лагідності і доброти, мудрості земної, закладеної ще славними предками вільнолюбними!
Скільки в тобі чарівних звуків і животворного трепету і вогню! . Історiя кожного народу має героїчні й трагiчнi, щасливi й нещаснi сторiнки. На долю України випали великi поневіряння: турецько-татарськi орди, польськi феодали, росiйський царизм хотіли поневолити наш народ.
Забороняли мати власну iсторiю, культуру, мову. Ось кiлька сторінок «Скорботного календаря української мови».
Звучить мелодія. На сцені учні. Кожен із учнів зачитує одну із дат в скорботному календарі української мови. ( Є. Жигалюк., Андрущенко М., Сарана К., Білим Л., Завгородній Б,Смоляк Ю.) у кожного учня в руках лист з датою, за листом свічка, після розповіді заходить Леся і запалюють всі свічки, вони стають у формі вогня свічки).
1720 рік — указ Петра І про заборону книгодрукування українською
мовою.
1769 рік — видано розпорядження російської церкви про вилучення у населення України українських букварів та книг.
1775 рік — зруйновано Запорозьку Січ та закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.
1862 рік — закрито українські недільні школи.
1863 рік — указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.
1876 рік — указ російського царя Олександра II про заборону друкування нот українських пісень.
1884 рік — закрито всі українські театри.
1908 рік — вся культурна й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою.
1914 рік — російський цар Микола II ліквідує українську пресу. 1938 рік — сталінський уряд видає постанову про обов'язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.
1983 рік— видано постанову про так зване посилення вивчення російської;мови у школах і поділ класів в українських школах на дві групи — російські та українські, що призвело до нехтування рідною мовою. 1989 рік — видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову.
1991 рік — прийнята державна програма реалізації української мови та мов національних меншин до 2000 року.
Із глибини сцени виходить ведуча із запаленою свічкою і читає вірш Ольги Яворської «Молитва». У руках також горить свічка).
« Молитва» Гармаш О.
Гріховний світ вирує неспроста,
Підступний Демон, що керує нами,
Та піднімається нетлінно над віками
Велична постать вічного Христа.
О, Господи! Знайди нас всіх, знайди,
Бо ми блукаєм хащами ще й нині,
Прости гріхи й провини безневинні,
І до спасіння всіх нас поведи!
О, Господи! Зціли нас всіх, зціли,
Всели в серця неопалиму мрію.
Щоб ми, пізнавши віру і надію,
Жорстокий світ добром перемогли.
Моя прекрасна українська мово,
Найкраща пісня в стоголоссі трав.
Кохане слово, наше рідне слово,
Яке колись Шевченко покохав.
Ти все знесла: насмішки і зневаги,
Бездушну гру ворожих лжелюдей,
Та сповнена любові і відваги
З-за ґрат летіла птахом до людей!
Ти наш вогонь на темнім полі битви,
Невинна кров, пролита в боротьбі,
тебе вкладаєм тихо до молитви
І за спасіння дякуєм тобі.
Ведучий. Немає жодного українця в світі, який не чарувався б мелодійністю, душевністю нашої народної пісні.
Ведуча. До рідного слова, до рідної мови людина припадає знову і знову, проносячи її через усе життя, милуючись нею, та дивуючись її багатством
1-й учень
О слово рідне! України слава! ( Делікатний В.)
Богдана мудрість і Тараса заповіт.
І гул століть, і сьогодення гомін
В тобі злились, як духу моноліт.
2-й учень
О слово рідне! Мудре і прадавнє, ( Хаща Є.)
Ти виросло з могутньої землі!
Тебе жорстоко розпинали,
А ти возносилось і не корилось — ні!
3-йучень
О слово рідне! Подарунок мами! ( Павловець Н .)
І пісня ніжна, і розрада нам!
Я всім на світі поділюся з вами,
Та слова рідного нікому не віддам
Ведучий. Із глибини віків людське слово таїло в собі незвідані загадки магічності. Йому вірили, перед ним благоговіли, од нього ніяковіли. Часто говорять, що мова – це надбання людства. Це не зовсім правильно, бо це, в першу чергу, великий дарунок Творця людині.
Ведуча. До нас завітали гості – це учні. Послухаємо як вони розмовляють.
Прибiгає одного разу Василько до Михайлика i каже: ( Білим та Гребельник В., Трохимець І.)
Василько. Пашлi надвiр. Там такi класнi сорєвнованiя.
Михайликовi хотiлося виправити товариша, але побоявся, що той образиться, i не поправив.
Михайлик. Ходiмо.
Василько. Ти за кого будеш болiти?
Михайлик. Та, напевно, за своїх уболiватиму.
Наталка.Пацани! Подождiть мене. Подивiтъся, який у мене гарний цвiток для побєдiтеля!
Михайлик аж на обличчi змiнився, але знову не захотiв образити друзiв.
Михайлик. Слухай, Васильку, а твої батьки у вiдрядженнi?
Василько. Да. А чьо ти хотiв?
Михайлик. Та хотiв попросити у твого тата один пiдручник. А коли вони повернуться?
Василько. Да на недiлi.
Михайлик. Ти знаєш, я нiколи не мiг збагнути, де ти таку мову вивчив, чи курси якісь закінчив. Мені соромно, що мiй друг не поважає своєї мови, калiчить її. Задумайся, Васильку, в якiй країнi ти живеш.
(Йде від друзiв).
Наталка. Ну i двоюшнiк ти, Василько. Навчись говорити.
Василько. А ти сама як розмовляєш: двоюшнiк, цвiток. Де ти таких слiв набралася?
Наталка. Злий ти, піду до Михайлика.
(Втiкає).
Василько. Наталко, зачекай. Я ж не хотів тебе образити.
Вчитель. Кожна людина, яка поважає себе, країну, мову, не буде калiчити своєї мови, бо вихована людина говорить грамотно i красиво, навiть про найбуденніші речі, бо мова не ділиться на святкову i буденну.
Ведучий. Не можна бути байдужим до того, як ми користуємося мовою, як виражаємо свої думки, як цінуємо рідне слово. Пісня у виконанні Походні Надії
Ведуча. Українську мову можна почути всюди: в піснях, приказках, прислів’ях, прочитати в книжках, почути на вулиці або вдома, а ми вам пропонуємо почути її ще і в гуморесках.
Найкраща мова ( Завгородній Б.)
Йде синок до школи вперше.
Пита батька мати:
- Якій мові ми синочка
Будемо навчати -
Українській чи російській?
Обидві ж хороші.
- Хай вивчає ту, якою
Печатають гроші.
Артист ( Завгородній, Кучмагра)
Простий батько сина
Вивчив на артиста.
Мова в того сина
Ідеально чиста.
Як зі сцени скаже
Українське слово,
То аж дух займає —
Просто пречудове!
А в сім'ї артиста
Діти й домочадці
Чешуть по-російськи,
Неначе ленінградці.
Тож невчений батько
Й запитав у сина:
— Поясни, будь ласка,
В чому тут причина?
У театрі в тебе
Українська мова,
А у хаті в тебе —
Нашого ні слова.
Син великодушно
Посміхнувсь до тата:
— Ех, освіта в тебе,
Батьку, низькувата.
А тому, хто вчений,
Істина відома,
Що одне на службі,
Зовсім інше — дома.
Дома в мене мова —
Засіб спілкування,
А на службі мова —
Засіб існування.
Як же рідну мову
Я забуду, тату,
Як за неї маю
Непогану плату?
Ведуча. В Україні є славні україночки, і співають пісні тільки українською.
Ведучий. Відомий педагог В.О.Сухомлинський був переконаний , що «Слово - найтонший дотик до серця: воно може стати ніжною запашною квіткою, і живильною водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, розжареним залізом, і брудом… .Словом можна вбити й оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і заронити зневіру, надихнути на працю, скувати сили душі…».
Ведуча
Слова, слова… Вони всі різні:
Тривожні й тихі, радісні й сумні,
Лукаві й чесні, мудрі і смішні…
Слова – як друзі, як сусіди,
Яких стрічаємо щодня.
І не страшні ніякі біди,
Якщо безгрішна слів рідня.
Слова – живі: їх ніжні душі
Від наших доторків болять,
Коли ми сліпо і бездушно
Їх беремося вимовлять.
Слова – святі. Це наші душі.
І всіх до нас на цій землі…
Як у пустелі спрага сушить
Без добрих, теплих, світлих слів.
Ведучий. Пісня українська лине звідусіль кожного дня, і сьогоднішній день не є винятком. «Пісня на добро» у виконанні …Андрущенко М.
Посміхніться, люди, нам єднатись час!
Знаю я, що буде все у нас гаразд!
На усіх і доля й воля в нас одна!
Тож нехай єдина думка нас єдна!
Приспів:
Буде сонце в синім небі й світло у вікні!
А іще чого вам треба? - Розкажіть мені.
Буде сонце й небо синє й, щоб там не було,
Заспіваєм вам уклінно пісню на добро!
Біла скатертина й жито на столі,
Доки пісня лине – то живі і ми,
На усіх молитва Божа в нас одна,
Тож нехай єдина думка нас єдна!
Приспів. (2)
Ведуча. 9 листопада—за православним календарем - це день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця.
Він був послідовником знаменитих Кирила та Мефодія — творців слов'янської писемності. Нестора часто називають літописцем. Це так, він справді вів літопис. Але правильніше його називати письменником та істориком. Не просто першим професійним істориком Русі, а батьком усієї нашої історії.
На сцені з’являється Нестор.
Рощепій Р. ( переодягнений Нестором) Я звів в одне ціле різні літописи, створені моїми попередниками, творчо опрацював їх, збагатив своїм літописом, і з-під мого невтомного пера вийшла цілісна й тематично завершена книга. З піднесенням розповідав про початок слов'янської писемності, пов'язаний з іменами Кирила і Мефодія, послідовником яких я був, про піклування Ярослава Мудрого освітою, заснування ним бібліотеки "Велика бо користь буває людині од учення книжного..., бо у книжках є велика глибина..."
І любив Ярослав церковні статути,
І попів любив дуже, особливо любив чорноризців.
І до книг був прихильний, читав часто
І вдень, і вночі.
І зібрав писців много,
І перекладали вони із грецької на словенську Письмо.
І написали вони багато книг,
І славу цим здобули,
І повчаються за їхніми книгами вірнії люди,
Насолоджуються, навчаючись Божественного слова, -
І велика користь буває чоловікові від науки книжної,
І книги вказують нам,
І навчають нас, як іти шляхом покаяння.
І мудрість, і стриманість здобуваємо із слів книжних.
Книги подібні рікам, що тамують спрагу цілого світу,
Книги – джерела мудрості,
Книги – бездонна глибина,
І ними в печалі втішаємось,
І вони - узда для тіла і душі.
Рощепій Р: Записав я вже багато,
Всі працюєте завзято.
Та не чув я вірш про мову,
Мову нашу колискову.
НАША МОВА ( Смоляк Ю)
Мова наша, мова —
Мова кольорова,
В ній гроза травнева
Й тиша вечорова.
Мова наша, мова —
Літ минулих повість,
Вічно юна мудрість,
Сива наша совість.
Я без тебе, мово,
Без зерна полова,
Соняшник без сонця,
Без птахів діброва.
Як вогонь у серці
Я несу в майбутнє
Невгасиму мову,
Слово незабутнє.
Ведучий. Для кожного народу дорога його мова. Для нас найближчою і найріднішою є українська... Пісня у виконанні Коломієць С. та Власенко Д.
РІДНА МОВА ( Сарана К.)
По-своєму кожна
Пташина співає,
По-своєму кожен
Народ розмовляє.
У мене й народу мого
Українська є мова чудова,
Своя, материнська.
По світу її,
Як святиню, нестиму
Допоки живу,
В чистоті берегтиму,
З Любов’ю сердечною,
Вірністю сина.
Ця мова для мене,
Як мати, єдина.
РІДНА МОВА ( Коломієць С.)
Велична, щедра і прекрасна мова,
Прозора й чиста, як гірська вода, —
То України мова барвінкова, —
Така багата й вічно молода.
Вона, як ніжна пісня колискова,
Заходить в серце й душу з ранніх літ,
Ця мова, наче пташка світанкова,
Що гордо лине в свій стрімкий політ.
РІДНА МОВА ( Копаниця А.)
Разом із щастям і журбою
Зеленим листом шелестить,
У небі яснім над водою
Нам рідна мова мерехтить.
Це символ мудрості твоєї,
Моя Вкраїно. Він горить!
Тож мови рідної своєї
Не відцураймось ні на мить!
ЛЮБІТЬ РІДНУ МОВУ ( Харченко О.)
Мова — краса спілкування,
Мова — як сонце ясне,
Мова — то предків надбання,
Мова — багатство моє.
Мова — то чиста криниця,
Де б'є, мов сльоза, джерело,
Мова — це наша світлиця,
Вона як добірне зерно.
Мова — державна перлина,
Нею завжди дорожіть:
Без мови немає країни —
Мову, як матір, любіть!
Ведуча. Та не завжди мова вiльно могла звучати і розвиватися в Україні.
Інсценiзацiя «Дiвочі вечорниці».
(Харченко, Андрущенко, Трохимець, Сарана, Гармаш) одягнені у вишиванки та спідниці).
1-а дівчина. Дiвчата, а ходiмо на пагорб на вечорницi, я покажу вам, що купив менi батько.
2-а дівчина. Добре тобі, Оксано, батько й до школи віддав i книги такi гарнi купує. А я хоч i хочу, та немає за що вчитися.
3-а дівчина. Не сумуй. Не одна ти не вмiєш читати і писати. Та що вдiєш, що батьки нашi бiднi, ледь хлiба та кашi вистачає на зиму, та й пан погано грошi платить.
4-а дівчина. А в мене не то, що книг, чобiт на зиму немає. Буду сидіти в хатi, бо як же босiй по снiгу ходити.
5-а дівчина. Давайте краще заведемо нашої української, доки наглядач не побачив, що ми без роботи сидимо, а сонце ще не сiло.
(Звучить українська народна пісня « ой у вишневому саду»).
Ой, у вишневому саду,
там соловейко щебетав.
Додому я просилася,
а ти мене все не пускав.
Додому я просилася,
а ти мене все не пускав.
Ой, милий мій, а я твоя,
зійшла вечірняя зоря.
Проснеться матінка моя,
буде питать де була я.
Проснеться матінка моя,
буде питать де була я.
Ведучий – Рідна мово! Запашна, квітуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів, вона встала з колін, як піднялася й наша Україна.
Учень. Я знаю: мова мамина – свята, ( Булачок А.)
В ній вічний незнищенний дух свободи.
Її плекали душі і вуста
Мільярдів. Це жива вода народу.
Зневажить мову мамину – біда,
Котра пустими зробить наші душі,
І ми нащадкам зможем передать
Лиш те, що корені калини сушить.
Вимовляю кожне слово,
Кожне слово – наче спів.
Найдорожча рідна мова,
Мова предків і батьків!
О, не згуби ти свого родоводу,
Безсмертна мово, рідна і терпка.
Ти є душа співучого народу,
Що був, і є, і буде у віках!
Ведуча. «Пісня солов’їна» у виконанні Власенко Д. та Коломієць С. та Походні Надії
Не просила, не молила,
Не стелилася до ніг,
Розправляла доля крила
Та й казала мені:
"Треба жити, як співати,
А співати, наче жить,
Людям душу віддавати,
Бо інакше болить".
Приспів:
А наша пісня солов'їна
Аж до неба лине.
Вгорі не загине - і не чекай.
Все в нас з вами буде,
Як ми добрі люди,
Тільки ж ти цю пісню не забувай!
Пісня солов'їна - рідна Україна,
Вгорі не загине - і не чекай.
Все в нас з вами буде,
Бо ми - добрі люди,
Тільки ж ти цю пісню не забувай!
Як погляну на дорогу
Та й нікуди не піду,
Бо немає більш нікого,
Соловейка в саду.
Приспів.
Пісня солов'їна
Аж до неба лине,
Вгорі не загине - і не чекай.
Все в нас з вами буде,
Як ми добрі люди,
Тільки ж ти цю пісню не забувай!
Пісня солов'їна
Аж до неба лине,
Вгорі не загине - і не чекай.
Все в нас з вами буде,
Як ми добрі люди,
Тільки ж ти цю пісню не забувай!
Ведучий.
Мово моя, ти пречиста і славна,
Трепетна, наче ранкова роса.
Ти називаєшся нині — державна!
Все в тобі є: і багатство, й краса!
Ведуча.
Мовою рідною я розмовляю,
Вільно живу я у ріднім краю.
І Україну мою прославляю,
Вірність і серце я їй віддаю.
Ведучий. Пісня « Балада про мову»
Літературно-мистецьке свято до Дня української писемності та мови завершено.
| 
